Кого ми уявляємо, почувши слово «лицар»? Звичайно ж, галантного кавалера в виблискуючих обладунках, який бореться за честь своєї дами. Манери лицаря вишукані, він завжди готовий захистити слабких, а потім заспівати серенаду під вікном коханої. Ось тільки насправді лицарі були зовсім іншими.
Ми, звичайно, здогадуємося, що неабияк романтизуємо середньовічних воїнів і навряд чи вони виглядали як у кіно. Про гігієну тих часів всі чули: з миття і чищення зубів культу не робили, і під начищеними латами у більшості героїв було порядком брудне тіло. Але, виявляється, ідеалізованими були не тільки тіла, а й моралі лицарів - і набагато більше, ніж ми можемо собі уявити.
Ставлення до дам
Багато хто чув про шанування дами серця: мовляв, обов'язок кожного справжнього лицаря - вибрати собі кохану, а потім віддано їй служити. Здійснювати на її честь подвиги, складати вірші, і все це - виключно платонічно: справжня любов повинна бути безвідповідальною. Тож «для серця» розбирали навіть заміжніх. Чужі дружини підходили для цієї ролі навіть краще: така не потягне вінчатися і не народить п'ять діточок, знищивши тим самим всю височину і трагічність нерозділених почуттів на корені.
Ось тільки подвиги, що здійснюються в ім'я дами серця, часом виглядали досить дивно. Наприклад, розповідає американський історик Річард Кепер, якось один лицар, домагаючись розташування принцеси, пообіцяв на її честь... зґвалтувати найкрасивішу жінку, «яку тільки зможе знайти». Інший шанувальник підвищив ставки і заявив, що надішле дівчині голови всіх суперників, убитих на турнірі.
Залишається тільки гадати, що відчувала сама принцеса, отримуючи звіти про зґвалтування і закривавлені мішки з головами. Але одне зрозуміло: жодних драконів - лицарі продовжували робити те, що їм подобається, просто тепер це проходило під грифом «В ім'я любові».
Що так сторонніх дам, то і тут правила були не на користь прекрасної статі. Наприклад, у легенді про Ланселота розповідається про звичаї королівства Логр: якщо дівиця подорожує одна, то боятися їй нічого. А ось якщо її супроводжує лицар, а інший лицар її відіб'є, то «переможець може взяти даму або дівицю, як тільки він побажає, не налікаючи на себе ніякого сорому або провини». І що залишилося за кадром історії кохання Ланселота і Гвіневри, залишається тільки гадати.
Це цікаво
Слава та інші зірки, які рано стали батьками
Настя Сланевська стала зіркою випадково. У 2002 році дівчину в караоке помітив режисер Сергій Кальварський. Так Анастасія перетворилася на співачку Славу. У 17 років Анастасія Сланевська завагітніла. Батько доньки Олександри - Костянтин Морозов займався бізнесом, але у них зі Славою були різні погляди на життя. Незабаром після народження Сашка в 1999 році пара розпалася, але Слава зробила все можливе, щоб її дитина ні в чому не потребувала. Зараз у Анастасії вже двоє дітей: старша Олександра і молодша Антоніна, яка народилася в 2011 році від бізнесмена Анатолія Данилицького. У юної Саші вже є серйозні стосунки, але Слава не боїться, що дочка повторить її долю. Співачка впевнена, що буде відмінною бабусею.
1 з 5
Турніри
Змагання, які влаштовували між собою лицарі для демонстрації військових доблестей, теж виглядали не так, як ми їх собі уявляємо: учасники, входячи в раж, легко забували про правила і дисципліну.
Кепер наводить у своїх роботах опис одного з таких інцидентів: Ланселот убив суперника списом, а потім витягнув меч і почав наносити удари наліво і направо, «вбиваючи і лицарів, і їх коней, відрізаючи ступні і долоні, голови і руки, плечі і стегна, борючи кожного, кого бачив, залишаючи за собою скорботний слід, так що вся земля була вмита кров'ю, де б він не проходив». Ну що ж, лицарів можна зрозуміти: голови для принцеси противники самі себе не відріжуть. Залишається тільки сподіватися, що в глядацькі ряди воїни під час ристалищ не забрідали.
Хочеш почитати про те, яким був легендарний Ланселот?
Так.
Немає
Ланселот, до речі, славився своїм правилом ніколи не вбивати лицаря, який благав зберегти йому життя. Ось тільки етичний кодекс відомого героя мав застереження: пощада полагалась, только если Ланселот не поклялся раньше этого человека убить или если не мог убийства избежать. «Що вдіяти, друже, мені потрібна голова для принцеси!»
Навіть сценаристи «Гри престолів» і Джордж Мартін, шанувавши лицарські легенди VI століття і записані 200 років потому, сказали б: «Ні, це надто!» Насильство на кожній четвертій сторінці, довжани відрубуються, копита бойових коней топчуть переможених ворогів, під час міжусобних воєн на одного вбитого припадає п'ять отруєних... Так що середньовічні лицарі легко могли осоромити своєю кровожерливістю будь-якого вікінга, який випив настоянку мозку.
А чи була галантність?
Якими були манери середньовічних «аристократів», можна судити з праці про етикету «Про пристойність дитячих моралі», написаної Еразмом Роттердамським у 1530 році і колишньому досить популярним в Європі ще довгий час. Ось деякі рекомендації з нього: "Не зморкайтеся в скатертину, в долоню або в рукав. Не тримайте носової хустки в роті. Непристойно розгортати використану носову хустку і пялитися в неї, ніби з вашого носа могли вивалитися перли і рубіни ".
Керівництво більше схоже на поради для малюків, ніж для дорослих людей: не мочіться на гобелени, не чешіть при всіх проміжність, не випускайте галасливо гази, не вітайтеся з людиною, яка справляє нужду (що робити, якщо вона використовує для цього гобелен, не обумовлюється - можливо, треба взяти і подарувати їй трактат Еразма). За столом веліли не чавкати і не макати пальці в соус на загальній страві, не витирати прилади об скатертину і не пити з тарілки.
Витонченість, яку ми приписуємо лицарям, не була їм властива. Швидше, вони мали дитячу безпосередність і таким же небажанням стримувати свої пориви. Англійська письменниця Дороті Сейєрс у передмові до свого перекладу «Пісні про Роланда», «ідея, що сильний чоловік повинен реагувати на особисті драми і будь-які загальнонаціональні потрясіння, ледь помітно стиснувши губи і мовчки жбурнувши сигарету в камін, з'явилася зовсім недавно».
РЕКЛАМА - ПРОДОВЖЕННЯ НИЖЧЕ "
Рекомендоване





